Н.Н. (ініціали несправжні) сказала важливу річ: фантастика - це симптом. Так от, екологічна етика, формована у 60-80-х - теж симптом. (Н. Н., познайомившись зі мною, спитала, чому я така активна зелена активістка, і я відразу стала виправдовуватись)). Наскільки продуктивно може його осягнути літературознавство, важко сказати, але принаймні моєму дослідженню це надає сенсу. Екокритика є виразним проявом екологічної свідомості і їй як ніде більше вдалося висловити всі її особливості і сформувати для цього концептуальний апарат. Я час від часу стикаюся з текстами енвайронменталістів, свідомих природничників, митців, і для них стають актуальними всі ці екокритичні поняття. Лишегу хоча б почитати - таке враження, що він був знайомий із Бюеллом)))
Власне, метафора тексту як організму дуже давня, але сучасна її актуалізація має інший етичний відтінок, ніж раніше. Найближче до цього стоять авангардисти і неокласики 20-30-х рр. (у багатьох національних культурах), а також автори зі Сходу (маю на увазі хоку та інші мініатюри такого плану), хоча про останніх стверджувати не беруся - я мало знаю ту літературу.
Ще одна важлива річ, за яку дякую Р. Поети 20-х і 30-х в українській культурі були уважними до фізичних особливостей довкілля (природних процесів, видів рослин і тварин етц.), вряди-годи для більшого ефекту змішуючи це з міфологією. Чого не скажеш про 60-ків, у яких тут і там природа є лише черговою метафорою для зображення людських досягнень і не-досягнень. дуже легкопереконатися в цьому, порівнявши, як не дивно, тексти про хліб і загалом гастрономію. та й не тільки про хліб) Хоч як на це впливав травматичний досвід голодомору, але 60-к олійник оцінює рослини позитивно такою мірою, якою їх можна зжерти чи якось використати (при цьому свідзінський, на очах у якого то все відбувалося і який сам сильно голодував, пише фактурний "Хліб, ляляля молоко, золотистого масла платівка..." без жодних натяків, що це може бути спожитим, складає оду бурянам, не розділяючи дике і приручене, і ніде не говорить не проя кий голод. все тому, що він не скаржиться: досвід замовчування і приниження навчив його солідарності з мовчазним рослинним світом). олійник мав погляд на мову, подібний до погляду на рослини: є хороші слова, а є погані, які ми полемо (так і рильський писав і. до речі, цікаво. коли) - у нього є страшно кумедний вірш із осудом молодіжного сленгу. Усе це дуже цікаво в контексті того, як 60ки інтерпретували Чорнобиль: скільки памятаю, у Драча туди домішано багато історії. але історії не археологічно пережитої через актуальний дотик до її слідів, а текстуальної, міфологічної. В цьому варто розбиратися. Я би навіт статтю написала, так це цікаво.
середа, 22 лютого 2012 р.
про феноменологічний щоденник)
Багато чого, що я пишу як тут, так і в дипломі (на жаль), має характер не фахового філологічного дослідження, а якогось феноменологічного щоденника. Бракує строгості мислення. Хтось дуже слушно про це сказав у коментарях до моєї статті на "літакценті".
Є пояснення, чому це так, хоча безперечно, що мені треба вдосконалювати підхід.
Річ у тім, що загалом екологічна свідомість і етика формуються феноменологічним досвідом (коли ми переживаємо красу і незахищеність життя).А останній як досвід тіла не може бути омовлений досконалою мовою струнких теоретичних побудов, щоб при цьому не була порушена безпосередність.
Мої автори пишуть, що людське тіло смертне. від усвідомлення цієї смертності йде багато спроб людини розібратися зі своїм місцем у природі і не навязувати їй своє "нескінченне". Але імхо все складніше. Є ряд станів, і не конче емоційно негативних, коли ми переживаємо неспроможність контролювати своє тіло, як-от запаморочення, повне знесилення, оргазм, наркотичне спяніння, недосип (власне, так я й почала про це думати), задоволення від силових тренувань чи глибокого розслаблення тощо. У цих станах людина починає виразно ділити світ на "я" (волю) і "не-я" (умовно кажучи, тканину світу, яка волі не покірна), але виникає спокусливе бажання солідаризуватися радше з "не-я". Поясню. Мені насправді подобається обіймати дерева. Не стану розбиратися, чи не міститься в цьому якась неусвідомлена релігійність, на те ж вона й неусвідомлена))) Найпростіше сказати так: дерева - це ті організми, які нікуди не поспішають і не вчиняють насильства над власними клітинами через такий хитрий механізм, як воля. Це чарує, особливо коли перевтомлюєшся. ось чому жителі мегаполісів люблять дику глушину: там панують інші ритми. І ще деревам від мене нічого не треба. Нічогісінько. немає навіть нічого крамольного в тому, що я їх обіймаю, хоча якби я так притулилася до чоловіка на вулиці, це було би сприйнято як знак. І разом з тим, вони рідніші, ніж пічка чи двигун. Я думаю, це тому, що в моїй свідомості є залишки спогадів про те, як я (була хрущем)знала семіотику ландшафту і, грубо кажучи, знала мову дерев, моє життя залежало від цього знання. Щодо технологій людина ще не виробила такого інстинкту, хоча в деяких він є і в мистецтві теж обіграний, особливо в постапокаліптичній японській анімації. Але разом з тим, є якесь на клітинному рівні усвідомлення того, що ми всі - і дерева, і я, і мій лептоп - повязані і залежимо один від одного. Мені би ніколи не спало на думку закидати природі байдужості, як закидав Вайлд і багато хто ще. Її не можна назвати байдужою тільки тому, що вона не женеться за нами, щоби втішити, і іноді поливає дощем, коли ми цього не хочемо. До речі. етика глибинної екології теж має прямі витоки з цього феноменологічного досвіду: коли Наесс закликає розширити своє "я" до живих істот, він, мабуть, має на увазі оце переживання непідконтрольної матерії в собі, матерії, з якою можна спілкуватися, любити, але не примушувати.
Є ще дві (як мінімум) природи,і Б.Б.Ш., здається, у своїй праці їх погано розрізняє. перша природа - це річ-в-собі, з якою ми і стикаємось, описуючи ці стики через феноменологічні досвіди. Друга - це натуралізований порядок: природне тільки кохання чоловіка і жінки, а все інше від лукавого, природно вставати рано, а спати довго неприродно, тощо. Друга природа має назву есенціалізм і часто є насильством над першою. Але першу за другою так важко вловити. Це теж наслідок того, як нам важко омовлювати власний тілесний досвід: ніколи не знаєш, що краще, а що гірше, але для виживання врешті треба розробляти стратегію, от ми її і розробляємо, встановлюючи в культурі норми і приймаючи рішення щодня. Будь-яке рішення - ексклюзія. І все ж без нього я б загинула.
Є пояснення, чому це так, хоча безперечно, що мені треба вдосконалювати підхід.
Річ у тім, що загалом екологічна свідомість і етика формуються феноменологічним досвідом (коли ми переживаємо красу і незахищеність життя).А останній як досвід тіла не може бути омовлений досконалою мовою струнких теоретичних побудов, щоб при цьому не була порушена безпосередність.
Мої автори пишуть, що людське тіло смертне. від усвідомлення цієї смертності йде багато спроб людини розібратися зі своїм місцем у природі і не навязувати їй своє "нескінченне". Але імхо все складніше. Є ряд станів, і не конче емоційно негативних, коли ми переживаємо неспроможність контролювати своє тіло, як-от запаморочення, повне знесилення, оргазм, наркотичне спяніння, недосип (власне, так я й почала про це думати), задоволення від силових тренувань чи глибокого розслаблення тощо. У цих станах людина починає виразно ділити світ на "я" (волю) і "не-я" (умовно кажучи, тканину світу, яка волі не покірна), але виникає спокусливе бажання солідаризуватися радше з "не-я". Поясню. Мені насправді подобається обіймати дерева. Не стану розбиратися, чи не міститься в цьому якась неусвідомлена релігійність, на те ж вона й неусвідомлена))) Найпростіше сказати так: дерева - це ті організми, які нікуди не поспішають і не вчиняють насильства над власними клітинами через такий хитрий механізм, як воля. Це чарує, особливо коли перевтомлюєшся. ось чому жителі мегаполісів люблять дику глушину: там панують інші ритми. І ще деревам від мене нічого не треба. Нічогісінько. немає навіть нічого крамольного в тому, що я їх обіймаю, хоча якби я так притулилася до чоловіка на вулиці, це було би сприйнято як знак. І разом з тим, вони рідніші, ніж пічка чи двигун. Я думаю, це тому, що в моїй свідомості є залишки спогадів про те, як я (була хрущем)знала семіотику ландшафту і, грубо кажучи, знала мову дерев, моє життя залежало від цього знання. Щодо технологій людина ще не виробила такого інстинкту, хоча в деяких він є і в мистецтві теж обіграний, особливо в постапокаліптичній японській анімації. Але разом з тим, є якесь на клітинному рівні усвідомлення того, що ми всі - і дерева, і я, і мій лептоп - повязані і залежимо один від одного. Мені би ніколи не спало на думку закидати природі байдужості, як закидав Вайлд і багато хто ще. Її не можна назвати байдужою тільки тому, що вона не женеться за нами, щоби втішити, і іноді поливає дощем, коли ми цього не хочемо. До речі. етика глибинної екології теж має прямі витоки з цього феноменологічного досвіду: коли Наесс закликає розширити своє "я" до живих істот, він, мабуть, має на увазі оце переживання непідконтрольної матерії в собі, матерії, з якою можна спілкуватися, любити, але не примушувати.
Є ще дві (як мінімум) природи,і Б.Б.Ш., здається, у своїй праці їх погано розрізняє. перша природа - це річ-в-собі, з якою ми і стикаємось, описуючи ці стики через феноменологічні досвіди. Друга - це натуралізований порядок: природне тільки кохання чоловіка і жінки, а все інше від лукавого, природно вставати рано, а спати довго неприродно, тощо. Друга природа має назву есенціалізм і часто є насильством над першою. Але першу за другою так важко вловити. Це теж наслідок того, як нам важко омовлювати власний тілесний досвід: ніколи не знаєш, що краще, а що гірше, але для виживання врешті треба розробляти стратегію, от ми її і розробляємо, встановлюючи в культурі норми і приймаючи рішення щодня. Будь-яке рішення - ексклюзія. І все ж без нього я б загинула.
четвер, 9 лютого 2012 р.
Р. Пірсіг, Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом
Це хоч і художка, але вона написана на основі філософської традиції і цікава тим, як у ній технологія і природа підведені під загальну категорію форми (мені ближча "матерія", але в цілому ми говоримо про те саме - просто П. за опис матерії через призму форм, які вона приймає)
Пасаж, який мене зацікавив поки найбільше:
До сих пор я описывал его мир лежащей в основе формы -- или, по крайней мере, один из аспектов его, называемый технологией, -- лишь с внешней точки зрения. Теперь, я думаю, правильнее будет говорить об этом мире с его собственной точки зрения. Я хочу говорить о форме, лежащей в основе мира самой лежащей в основе формы. (...)
Понятия классический и романтический в том смысле, в каком их употреблял Федр, означают следующее:
Классическое понимание видит мир, в первую очередь, как саму форму, лежащую в основе. Романтическое видит его, в первую очередь, в понятиях его непосредственной видимости. Если бы пришлось показывать машину, механический чертеж или электронную схему романтику, то, вероятнее всего, он не увидел бы в них ничего особо интересного. Это его к себе не притягивает, поскольку та реальность, которую он видит, -- поверхность. (...)
Романтический способ, в первую голову, ориентирован на вдохновение, воображение, созидание, интуицию. В большей степени доминируют чувства, а не факты. Когда «Искусство» противопоставляется «Науке», оно зачастую романтично. Романтический способ не подчиняется разуму или законам в своем развитии. Он подчиняется чувству, интуиции и эстетическому сознанию. В культурах Северной Европы романтический способ обычно ассоциируется с женским началом, но такая ассоциация, конечно же, не является обязательной.
Классический способ, напротив, управляется разумом и законами, -- которые сами по себе являются формами, лежащими в основе мысли и поведения. В европейских культурах это, в первую очередь, мужской способ, и сферы науки, юриспруденции и медицины, как правило, непривлекательны для женщин именно по этой причине. Хотя езда на мотоцикле романтична, уход за мотоциклом -- чисто классичен.
Ось так.В основі романтизму лежить протиставлення суті речей і видимості. Класик бачить "видимість" не як поверхову видимість, а як певну функцію (в іншому місці Пірсіг протиставляє одного мотоцикліста, який зосереджений на тому, як річ працює, і іншого - романтика - який бачить тільки те, чим речі є). Тут багато імплікацій щодо таких явищ, як ду-іт-юрселф-культура, неокласицизм, романтичне бачення і навіть есенціалізм. Спробую підчитати, хто насправді придумав цю дихотомію.
Пасаж, який мене зацікавив поки найбільше:
До сих пор я описывал его мир лежащей в основе формы -- или, по крайней мере, один из аспектов его, называемый технологией, -- лишь с внешней точки зрения. Теперь, я думаю, правильнее будет говорить об этом мире с его собственной точки зрения. Я хочу говорить о форме, лежащей в основе мира самой лежащей в основе формы. (...)
Понятия классический и романтический в том смысле, в каком их употреблял Федр, означают следующее:
Классическое понимание видит мир, в первую очередь, как саму форму, лежащую в основе. Романтическое видит его, в первую очередь, в понятиях его непосредственной видимости. Если бы пришлось показывать машину, механический чертеж или электронную схему романтику, то, вероятнее всего, он не увидел бы в них ничего особо интересного. Это его к себе не притягивает, поскольку та реальность, которую он видит, -- поверхность. (...)
Романтический способ, в первую голову, ориентирован на вдохновение, воображение, созидание, интуицию. В большей степени доминируют чувства, а не факты. Когда «Искусство» противопоставляется «Науке», оно зачастую романтично. Романтический способ не подчиняется разуму или законам в своем развитии. Он подчиняется чувству, интуиции и эстетическому сознанию. В культурах Северной Европы романтический способ обычно ассоциируется с женским началом, но такая ассоциация, конечно же, не является обязательной.
Классический способ, напротив, управляется разумом и законами, -- которые сами по себе являются формами, лежащими в основе мысли и поведения. В европейских культурах это, в первую очередь, мужской способ, и сферы науки, юриспруденции и медицины, как правило, непривлекательны для женщин именно по этой причине. Хотя езда на мотоцикле романтична, уход за мотоциклом -- чисто классичен.
Ось так.В основі романтизму лежить протиставлення суті речей і видимості. Класик бачить "видимість" не як поверхову видимість, а як певну функцію (в іншому місці Пірсіг протиставляє одного мотоцикліста, який зосереджений на тому, як річ працює, і іншого - романтика - який бачить тільки те, чим речі є). Тут багато імплікацій щодо таких явищ, як ду-іт-юрселф-культура, неокласицизм, романтичне бачення і навіть есенціалізм. Спробую підчитати, хто насправді придумав цю дихотомію.
понеділок, 6 лютого 2012 р.
Попуск
"Я вранці голос горлиці люблю" - зразок традиційного пасторалізму, який стверджує ідентичність через натуралізацію і протиставлення технології (другій природі), з імпліцитним піднесенням людини як над технологією, так і природою (типовий гуманістичний субєкт лірики шістдесятників). Я завжди знала, що з цим віршем щось нечисто))
Я: Екокритика бла-бла-бла...
Мій друг: Значить, екокритика - це коли ми кажемо, що пісня "Ти втретє цього літа зацвітеш" написана про кактус?
Я: гигиги.
Тепер думаю: а й справді))
Я: Екокритика бла-бла-бла...
Мій друг: Значить, екокритика - це коли ми кажемо, що пісня "Ти втретє цього літа зацвітеш" написана про кактус?
Я: гигиги.
Тепер думаю: а й справді))
Підписатися на:
Дописи (Atom)